Запізніле пробачення

Іду до школи на запрошення,
На сиве свято ювілею,
Кружля сніжок і запорошує
Знайому стежечку до неї.
Це ж стільки літ майнуло, відколи
Я так любив тікать з уроків,
І сам собі давав канікули,
Не витримавши певних сроків.
А вчитилька усе те бачила,
А вчитилька була найкраща,
Та так мені і не пробачила
За те, що я такий ледащо.
І от несу я їй, найдобрій,
Свою провину запізнілу,
Але нема її - за обрій
Вона, мов чайка, відлетіла.
До ювілейного весілля
Чомусь не йдуть слова зворушливі,
Мовчать кутки мої спустілі
Для несправимого порушника.
І захисту нема ніякого
Від їхнього німого суду,
Та, нікому сказать ніяково
«Пробачте, більше вже не буду».
Ми всі черствієм через «ніколи»,
Стаєм дрібні і несуттєві.
Пробач же, школо, за канікули,
Котрі дорівнюють життєві.