Я був на заході і сході

Я був на заході і сході,
По білій Півночі блукав,
Але убий мене та й годі,
Я і в чужій собі природі
Прикмети рідної шукав.
І як, бувало, де забачу
Поміж чужого щось своє,
Радію потайки і плачу,
І Бога згадую, неначе
На світі він і справді є.
Ніде нема такого неба,
Такої никлої верби.
І долі кращої для себе.
І серцю вищої потреби,
І втіхи навіть від журби.
Тому воно і неохоче
Своє минуле забува.
Тому, буває, і наскоче
Сльоза непрохана на очі,
І стануть зайвими слова.