Шерех листопаду

Шерех листопаду під ногами
Ввічливо байдужий до благань
Тихо прокладає поміж нами
Обережно-витруману грань.

Не дає можливому можливим
Стати, і нікуди не втекти.
І не стати заново щасливим,
І старого щастя не знайти.

Та плекати марні сподівання,
Грітися від вогнища надій -
То хіба не втіха хай остання,
То ж і їй крізь сльози, а радій.

Тими сподіваннями на краще
Може, і тримається життя,
Зайве не запитуючи, нащо,
Йде воно в своє невороття.