Інтимніший лист братові по нації, або так званому "западенцю" від так званого "східняка"

Ти прилип до заходу поближче,
Я до сходу рідного тулюсь.
Може, ми і різні на обличчя -
Не того я, братику, боюсь.
Хто таки між нас україніший,
Хто таки не турок, а козак.
Я тобі не скажу, а вірніше,
Я скажу за себе - я "східняк".
Набридає скубтись між собою,
Браття ми, хоч що там не кажи.
То чому у зайвому двобої
Ми перебуваємо, скажи?
Хай тобі живеться, брате-друже,
Хочеш зватись паном, то зовись,
А мені те панство щось не дуже,
Як ото й Тарасові колись.
Може, я місьцями і татарин,
Вибачай історії уже -
Не від нас залежали прапари,
Що змішали власне і чуже.
А тобі, видніше, "западенцю",
Ти ж таки притульніше до тих,
Через котрих, інколи здається,
Ти й далекуватий до своїх.
Не від географії залежить,
Хто Остап між нас, а хто Андрій,
Хто Вкраїні лицарем належить,
Хто належить, може, і не їй.
Ну а хто виніший, що єдину
Ми з тобою ділим пополам,
Хто паплюже неньку Україну -
Богові судити, а не нам.
Не врятуєш засобом умовним
Ні минулість сиву, ні мету -
То ж і зайвувати вся розмова,
Що руйнує нашу спільноту.
Може б, досить нам того двобою,
Де добра заменше, аніж зла,
Ніби поміж мною і тобою
Недолима прірва пролягла?
Хто із нас у крейді, хто у сажі,
Хто ревніш цурається рідні -
Ще майбутнє, братику, покаже,
Та про те писати не мені.
Наостаннє вибач мені, брате,
Нашій мові важко воскресать,
Що не зміг я гарно написати,
Те, що треба б файно написать.
Кажуть, потепліє атмосфера,
Будем сподіватися таки,
Що тоді "кацапи" і "бендери"
Заживуть, як справжні земляки.