На схилі літ своїх і днів

На схилі літ своїх і днів
Я щось боюсь балакунів,
Боюсь, хоч наче й не крикун,
Що й сам я, певне, балакун.

До себе кличе тихий сад,
Але назад кудись, назад,
У ту, у ту далеку даль,
Що вже нема її, на жаль.

Піти б туди від "ох!" та "ах!",
Де втіха тільки на словах,
Та звичний потяг до жалю,
Та тільки смуток від "люблю".

Але при чому тут любов?
При чому тут печалі знов?
Я ж, пак, сказати лиш волів,
Що не люблю балакунів
На схилі літ своїх і днів.