Дуліби

Не знаю, хто такі дуліби,
Та, певне, теж були людьми -
Хотіли хліба і до хліба,
Як зараз хочемо і ми.

Тяглись до Сонця золотого,
Чекали щедрого дощу.
І я, не знаючи нічого,
Безпомилково допущу,

Що в іншім просторі і часі
Усі вони, старі й малі,
Уперто вірили, що щастя
Повинно бути на Землі.