Той самий дощ

Вдаряв за блискавкою грім
І гуркотів під небесами,
Немов ловив себе на тім,
Що він той самий, він той самий.
Що він той самий взагалі
І до найменшої дрібниці,
До невідомої мені
Його простої таємниці.
Він був той самий, як і грім,
Що гуркотів під небесами
І я, тойсамому йому,
В ті ж самі очі задивився,
Не розуміючи, чому
Сприймаю бажане за дійсне.
А він так само парував
І на землі, і на асфальті,
І навіть сльози дарував
Немов ті ж самі і насправді.
То наростав, то знову тих
До неможливості тотожно
До тих краплин, до золотих.
Що неповторна кожна, кожна,
І лиш ковталися слова,
Немов якісь великі сливи,
Бо знав я, в світі не бува,
Щоб двічі в ньому буть щасливим.
А дощ тим часом прищухав
Іще тойсаміший чимдалі,
І я не плакав, не зітхав,
А пригортався до печалі.

Вдаряв за блискавкою грім
І гуркатів під небесами.