Пісня

Чи в осмуті, чи в недузі,
Чи в розладі до межі -
Хай друзями будуть друзі
І не ворогом чужі.

А як тугу особисту
Вже нічого не втіша,
Поведи мене за місто,
Невгамована душа.

Я піду тоді під гору
По глухій стежині вниз
Сподіватися про горе
Поміж кленів і беріз.

І долаючи непросто
Ту не прохану білу,
Я й по хилявому мосту
Через річку перейду.

Задивлюсь, як срібну хвилю
Вітерець на ній гойда,
Завмиратиму від лілій,
Ще тихіше, ніж вода.

Поміж никлі верболази,
Може, й волю дам сльозам.
Щоб залишити ті сльози
Там, а може, і не там.

Та дістанусь тої далі,
Де натраплю на слова,
Що усі мої печалі
Заховають, як трава.

А вертаючись під гору,
Помолюся про запас,
Щоб по ній котилось горе
І від мене, і від вас.