Падіння на рівному місці

Я на ньому упав, як навмисне,
Мов штовхнула підлога сама -
У падінні на рівному місці
Ні пощади, ні жалю нема.

Ну, то втратив на мить рівновагу,
Ну, нехай посковзнувся - е, ні!
Ти уже в епіцентрі зневаги,
Ти заборсався вже у багні.

Ти на землю упав - та відразу
І в очах схолоднілих упав.
І нема вже такої образи,
Щоб ти мовчки її не ковтав.

Не від того застогнеться глухо,
Що коліно нестерпно пече,
А від того, що «тюха-матюха»
Хтось процідить через плече.

І ніяких, помітьте, пробачень,
Ти, невдахо, тепер не для них,
Ти класичний об’єкт звинувачень.
Може, й добрих, а все-таки злих.

Ти під ноги собі не дивився,
Ти ловив і ловитимеш гав,
Білий світ на тобі оступився
І на рівному місці упав.

О, якби я зумів і спромігся
Всім щасливчикам трохи назло
Так упасти на рівному місці,
Щоб заахали всі: «Повезло!»