Осінь, осінь...

Осінь, осінь, затримай зітхання,
Онде іній натомість роси -
Почекай, бо у тім почеканні
Весь рятунок твоєї краси.
Дай же нею натішитись вволю,
А сльотою лякати зажди -
Я тому і блукаю поволі,
Бо навмисна повільність ходи.
Дні погожі у тебе не часті,
Більш похмурі усе на меті -
То чи варто цуратися щастя,
Коли з нами йому по путі?
І поки що листочки від гілля
Ще не всі попливли по воді,
Дай останнього серцю захмілля,
І роби вже що хочеш тоді.
Бо й короткий твій погляд з-під лоба
Все так просто поруше за мить,
Щоб лишити з останьої спроби
Тільке те, що у грудях щемить.
Не зітхай, моя осінь, не треба,
Може, ще і поладимо ми,
А байдужість холодного неба
Залиши, як на те, до зими.