Осінь

Блукала осінь за рікою,
Шукала зустрічі ні з ким,
Здавалась радість їй важкою,
А смуток чомусь був легким.

Сумні плекаючи прикмети,
Вона ловила неба синь,
І мов би радила поету
Боятись зайвих голосінь.

Свій біль вона в’язала туго,
І вже, чекаючи сльоти,
Вона свою ховала тугу
У незалежність самоти.

До жалю вельми неохоча,
Вона усе ще поспіша
Туди, де листячко тріпоче,
А з ним і вся її душа.

Останнім сонечком зігріта
Під невблаганний листопад
Вона до бабиного літа
Усе вертається назад.