Лебедине

Жаль, що зазирнути за життя
Я і сам можливості не маю,
І ніхто не знає до пуття,
Є там що, чи, може, і немає.

Тому і живу я на землі,
Мовби я її і не полишу,
А колись подамся по імлі
До ніким незайманої лише,

Де усі обірвуться сліди,
Де чатує варта невидима,
Щоб я більш не рипавсь нікуди,
Нібито я вже і не людина.

Та коли, вертаючи весну,
Лебеді летітимуть додому -
На хвилинку тільки на одну
Я б хотів присутності при тому.

І коли оклигана земля
Тепло запарує після зливи,
Я б хотів озватись звідтіля,
Відкіля це зовсім неможливо?