Коли я клопоти облишу

А я лягу-прилягу...
(Білоруська пісня)

Коли я клопоти облишу,
Хоч і немає їм кінця,
Усі здобутки їм залишу,
А сам піду в осінню тишу
Десь понад берегом Дінця.
Знайду забуту бережину,
Яку ще сонце зігріва,
І непомітну вже стежину,
Що, і прихована в ожину,
Для мене завжди ожива.
Й на тому світлому узліссі,
Що все рідіє в синяві,
Я припаду до падолисту,
Котрий так затишно улігся
Собі на сонячній траві.
А крізь високе верховіття
Так видно буде від землі.
Як гарно все ж на цьому світі,
І в безкінцевості, і в миті,
І зокрема, і взагалі.