Вересневе

Пора воно і згодитись, мабуть,
Що вже не та водичка у Дінці,
Та щось, відверто кажучи, не вабить
Така мене картина на ріці.

Затихлими блукаю берегами,
І ти мені, мій вересню, пробач,
Що я і досі босими ногами
Тепла уже вчорашнього шукач.

Ще хочеться веселому на вигляд
Не помічати ранній листопад,
І я жену до сонечка на вигін
Усе, що не вертається назад.

Там коники, що теж моєї вдачі,
Доспівують про літечко пісні
У розпачі до скрипкового плачу,
Що там їм не співалось навесні.

То як мені покласти на ті звуки
Мої пісні і давні, і нові,
Щоб залишити сонячними луки,
Де коники стрибають у траві?