Пісня в дорогу

І в смуті, і в недузі,
І в розладі до межі -
Хай друзями будуть друзі
І не ворогом чужі.
         А як тугу особисту
         Вже нічого не втіша,
         Поведи мене за місто,
         Невгамована душа.
Я піду тоді під гору
По глухій стежині вниз
Сповідатися про горе
Поміж кленів і беріз.
         І долаючи непросто
         Ту непрохану біду,
         Я й по хилявому мосту
         Через річку перейду.
Задивлюсь, як чисту хвилю
Вітерець не ній гойда,
Завмираючи від лілій,
Ще тихіший, чим вода.
         Там, де никлі верболази,
         Може, й волю дам сльозам,
         Щоб залишити ті сльози
         Там, а, може, і не там.
Та дістанусь тої далі,
Де натраплю на слова,
Що усі мої печалі
Заховають, як трава.
         А вертаючись під гору
         Помолюся прозапас,
         Щоб по ній котилось горе
         І від мене, і від вас.