Пісня про Балаклійку

Поміж верби, поміж лози
Тече річка край села
Разом світла, як ті сльози,
Разом темна, як смола.
         Хоч і руслом не широка,
         Пам’ять вірну береже,
         Як з Дінцевої притоки
         Стала вічним рубежем.
Не забути їй солдата,
Що під кручою упав,
Бо від черги з автомата
Рідний берег закривав.
         А зозуля все кувала
         На зажуреній вербі,
         Тільки ради не давала
         Несподіваній журбі.
Це йому вода хлюпоче,
Синє небо відбива,
Мов би вимовити хоче,
Та не вимовні слова.
         Тільки чути і понині
         Материнській сивині
         Срібні звуки журавлині
         У небесній вишині.