Пісня

Та й посеред літа, та й під косовицю,
Як усі ще будуть в розпалі діла,
Я піду й приляжу та й у тій хатинці,
Що її немає, а була ж, була...

Ляжу я, приляжу прямо на долівку.
Маючи під боки плетене рядно,
Ляжу і полину та й до того віку,
Що його немає теж давним-давно.

Хай мене пригорне благодать і сутінь,
І коли ми волю спогадам дамо,
Будемо ми з ними досягати суті,
Котрою на світі ми і живемо.

Буде наді мною та ж низенька стеля,
Той же самий сволок, що й тоді, тоді,
Як у цій хатині, як у цій оселі
Ще батьки сміялись, гарні й молоді.

Тільки дозиватись я до них не стану,
Знаю, їх до себе вже не запросить,
Просто я полежу при закритих ставнях,
Просто я полежу - і піду косить.