Туди

Може, і справді заплава Дінця
Давніми чарами ще володіє,
Варто податись туди навпрямця,
Як до останньої, може, надії.
Є там, я знаю, криничка одна,
Що у пітьмі під вербою чаїться -
Мовби самої землі живина.
Б’є ще чи з неї цілюща водиця?
В ній, пам’ятаю, зливались в одне
Граєво сонця і марево тіні -
Єдність їх так чарувала мене,
Що не забулась мені і донині.
Там я залишу турботи свої,
Більшого вже і не треба,
Та й загублюсь у зелені гаї,
Та і полину до чистого неба.
І подолавши окремість свою,
З Божиїм світом її поєднавши,
Там і знайду, як у тому раю,
Бажане щастя назавше, назавше.