Травневий триптих

Дитинство

Життя міняється, новіє,
Але пробач мені, нове,
За необачну ностальгію
По несучасній Балаклії,
Що й досі в пам’яті живе.
З її вікном підсліпуватим
У повоєннім бур’яні
Тії «Тарасової хати»,
Що зажурилася, як мати,
При босоногому мені.
З роками пам’яті огріхи
Не приховають, як у сні,
Від очеретяної стріхи
І найдорожчі, може, втіхи,
І сльози, може, найрясні.

Крізь сльози

Від них в очах моїх даліє
До днів, що віком не мої,
Коли Ростовцев і Алієв
В боях за тебе, Балакліє,
Поклали голови свої -
І за побачення травневі,
І за вертання солов’їв,
І за садки твої вишневі,
І за світанки задінцеві,
Що зачекались кращих слів...

Епілог

Щоб нас не краяла покута,
Щоб не іржавив сором нас, -
О, як нам, друзі, не забути,
Для чого слава та здобута,
Що в парку бронзою взялась?!
Скорботне матері обличчя,
В граніт вкарбовані рядки
Святу минувшину величать,
І журавлі про неї кличуть
Не забувати, земляки.