Той самий дощ

Від невідомої мені
Його простої таємниці
Він був той самий взагалі
І до найменшої дрібниці.
Вдаряв за блискавкою грім
І гуркотів під небесами,
Наполягаючи на тім,
Що дощ той самий, так, той самий,
І я той самому йому
В ті самі очі задивився,
Не розуміючи, чому
Сприймаю бажане за дійсне.
А він так само парував
І на траві, і на асфальті,
І навіть сльози дарував
Немов ті самі і насправді.
То наростав, то знову тих
До неможливості тотожно,
До всіх краплинок золотих,
Що неповторна кожна, кожна.
А дощ тим часом прищухав,
Іще тойсамішний чимдалі,
І я не плакав, не зітхав,
А посміхався від печалі.