Про слово

І

Хіба заради красного слівця
Я припаду, бува, до папірця?
Коли воно від суєти не вище, -
Кому воно потрібне і навіщо?

А потяг мій до іншої мети -
Своє єдине слово віднайти,
Якому чи тепла було замало,
Чи свіжого повітря бракувало.

Я буду зігрівать його у жмені,
І киснем надихатиму легені,
Аби й воно хоч раз допомогло,
Щось десь комусь від серця одлягло.

ІІ

Та слова кращого, мій друже,
Ніде не вчуєш ти, ніде,
Аніж отой місцевий «суржик» -
Бо все від нього в нас іде.

Коли ти раптом, випадково
Його почуєш в далині,
Відчуєш ти, легке просте те слово -
Як свій рятунок в чужині.

ІІІ

Наголос

Пишу то вірші, то вірші,
Коли як випало душі,
Але чомусь про Балаклію
Писати вірші - не умію,
А от коли про щось даліше, -
Вже не вірша пишу, а вірша,
Та головне, що не ляка,
Від того «нація» яка,
Бо і на Захід, і на Схід
Живе один народ і рід.