Інтимніший лист братові

Ти прилип до заходу поближче,
Я до сходу рідного тулюсь.
Може, ми і різні на обличчя -
Не того, я, братику, боюсь.
Хто між нас таки україніший,
Хто таки не турок, а козак.
Я тобі не скажу, а вірніше,
Я скажу за себе - як «східняк».
Набридає скубтися з тобою,
Братики ми, що там не кажи.
То чому у зайвому двобої
Ми перебуваємо, скажи?
Хай тобі живеться, брате-друже,
Хочеш зватись паном, то зовись,
А мені те панство щось не дуже,
Як ото й Тарасові колись.
Може, я місцями і татарин,
Вибачай історії уже -
Не від нас залежали прапари,
Що змішали власне і чуже.
А тобі, видніше, «западенцю»,
Ти ж таки притульніше до тих,
Через котрих, інколи здається,
Ти й далекуватий до своїх.
Не від географії залежить,
Хто Остап між нами, хто Андрій,
Хто Вкраїні лицарем належить,
Хто належить, може, і не їй.
Ну, а хто виніший, що єдину
Ми з тобою ділим пополам,
Хто паплюже неньку Україну -
Богові судити, а не нам.
Не врятуєш засобом умовним
Ні минулість сиву, ні мету -
То ж і зайвувата вся розмова,
Що руйнує нашу спільноту.
Може б, досить нам такого герцю,
Де добра заменше, аніж зла,
Може, тільки інколи здається,
Що між нами прірва пролягла?
Хто із нас у крейді, хто у сажі,
Хто ревніш цурається рідні -
Ще майбутнє, братику, покаже,
Та про те писати не мені.
Наостаннє вибач мені, брате,
Нашій мові важко воскресать,
Що не зміг я гарно написати,
Те, що треба б файно написать.
Кажуть, що тепліє атмосфера,
Як ти, друже, носом не крути,
А колись «кацапи» і «бендери»
Заживуть насправді, як брати.