Місячне сяйво

Така у місячному сяйві
Чарівність іноді бува,
Що всі слова безсило-зайві,
Немов навіщо ті слова.

Якась незрима, невідома
У нім розлита таїна,
І все довкіл стає при ньому,
Як незбагненна дивина.

І до ранкового туману
В затамуванні і жалю
Ти будеш мати цю оману,
За всю невимовність «люблю...»

Того, що сяйво це відбите
Душа завмерла не сприйма,
Бо ним вона і оповита,
Щоб вірить в те, чого нема.