Мені б давно...

Мені б давно Америку відкрити -
Вже стільки літ до Індії пливу.
А відганя на ту частину світу,
Де я і народився, і живу.
Ще й, далебі, щасливчиком вдаваюсь,
До самих, як-то кажуть, підошов,
І сам перед собою задаваюсь,
Що золотого берега знайшов.
Пора, нарешті, з корабля до клубу,
Але ловлю себе на відчутті,
Що далеченько надто від Колумба
Моя щаслива гавань у житті.
Пробач, Колумбе, за нерівність рангом,
За незбуттєве наше рандеву,
За те, що я невлучним бумерангом
У неіндійську падаю траву,
І чи відкрию, може, чи ніколи
Цієї миті щемну таїну,
Котра мене все рухає по колу,
І все верта на неї на одну.
...Вже й сизий вечір котиться під гору,
А я усе ще думаю, невже
Земля така для того неозора,
Щоб відкривать своє, а не чуже?
І чи сміюсь, чи плачу, чи жалію,
Чи, може, знов до Індії пливу,
А у сузір’ях тане Балаклія,
Де я і народився, і живу.