Любов

І подола осінню втому,
І пригамує в серці щем,
І знайде втіху навіть в тому,
Що лист холодним б’є дощем.

І стане чутно і з-під льоду
Води живої течію,
І після довгої негоди
Заграє сонечком в гаю.

І навіть взимку скресне крига,
І теплий вітер загуля,
І несподівана відлига
Війне весною звіддаля.

На ностальгійне «Де ти юність?»
Вона немовби оживе,
І, забуваючи минулість,
Засяє давнє, як нове.

І враз, блаженна чи щаслива,
На прошепочене «Зажди»
Вона розтане, наче диво,
Сама не знаючи куди.