Дика вишня

Було їй дивно мій зір кувати,
Коли при стежці при лісовій
Я стрів ту вишню вже дикувату,
Бо ягід все ще було багато,
Багато ягід було на ній.

Вона, здавалось, немов застигла,
І чи хотіла того, чи ні,
Але рясніла відверто стигло,
Безвинно винна, що ще не встигла
В своїй опасти самотині.

Давно до лісу глухого звикла,
Де заростала, а не росла,
А як, бувало, аж гіллям никла,
Коли за волі чужої зникла
З того садочку, що край села,

З того садочку побіля хати,
Що сниться й досі ночами їй,
Була та вишня вже дикувата,
А ягід все ще було багато,
Багато ягід було на ній.