Як замаліло чомусь чоловіка

Як замаліло чомусь чоловіка,
То хто ж тебе, мій велетню, зігнув,
Що ти свою нескореність одвіку
У гамівну сорочку одягнув?

Чи не з пустої, власне, колотнечі
Ти занепав охлялими грудьми,
Тоді як міг би випростати плечі
І з гордістю постать поміж людьми.

Не по тобі сорочка та по зросту,
Не по тобі вона, не по тобі -
То скинь її, аби летіти просто,
Як птах летить у далі голубі.