У дружньому колі

Сказали б - не повірив би ніколи,
Що все отак розвіється, як дим,
І розпадеться дружнє наше коло,
І кожен залишиться поза ним.
Як бракувало давніх інтуїцій,
Що надійшов обнятись саме час -
І не було між нами ні різниці,
Ні спільного нічого поміж нас.
Були усі натомлені, спустілі
І зачерствілі ніби від обуз.
Комусь мурашки бігали по тілі,
А хтось своє мотав на вус.
Чомусь тягло не дуже на розмову,
Все більш до оковитої тягло,
Неначе до останньої умови,
Ще здатної на деяке тепло.