Ретро

Коли ще сяяли регалії
Кумирів оних і вождів -
У тім безправ’ї на реалії
Про що я знав, чого хотів?
Від несвідомості і голоду
Один живіт усе бурчав,
Та йшов я зелено і молодо
І «на майдані» щось кричав.
Я був легендами заточений.
В життя, потрачене на міф,
А те, що це на грані злочину,
Я і подумати не міг.
Я так забавився у вигадці,
У величальному «Ура!»,
Що вже мені і не привидиться
Така осліплена пора.
Вона була так легко втрачена,
Щоб закінчитися ніяк -
І тільки вітрове пробачення
За донкіхотовський вітряк.
І запізніло приголомшена
Своїм ошуканим взірцем,
Вона боїться оголошено
Усім зізнатися про це.
І, може, дякуючи Богові,
Я щось дотямив, як зумів,
Щоб і прозріння перелогові
Все той же вітер не замів.