Помолюсь, довіряючи хлібові

Помолюсь, довіряючи хлібові
Все, що в долі уже відбулося,
І як промінь вечірній хотів би я
Загубитись в високе колосся.
Та усе ж і в зусиллі останньому
Ще живий, ще живий, а не «дещо»,
Я б ще біг до нового світання
І до сонця тягнувся усе ще.
У нічному пташиному викрику,
Що луною в душі віддається,
Наостанок впіймаю чи викраду
Те, що серцю від неба дається,
І до нього в благальному зверненні
Мій не зірветься слабнучий голос,
Від якого ще візьметься зернятко
І новий проростатиме колос.