На схилі літ своїх і днів

На схилі літ своїх і днів
Я щось боюсь балакунів,
Боюсь, хоч наче й не крикун,
Що й сам я, певне, балакун.
Піти б кудись від «ох!» та «ах!»,
Де втіха тільки на словах,
Де звичний потяг до жалю
І тільки смуток від «люблю».
Але при чому тут любов?
При чому тут печалі знов?
Я ж, пак, сказати лиш волів,
Що не люблю балакунів
На схилі літ своїх і днів.