Лебедине

Жаль, що зазирнути за життя
Я і сам можливості не маю,
І ніхто не скаже до пуття,
Є там що, чи, може, і немає.

А тому й живу я на Землі,
Мовби я її і не полишу -
А колись подамся по імлі
До ніким не займаної лише,

Де усі обірвуться сліди,
І чатує варта невидима,
Щоб я більш не рипавсь нікуди,
Ніби я уже і не людина.

Та коли, вертаючи весну
Лебеді летітимуть додому -
На хвилинку тільки, на одну
Я б хотів присутності при тому.

І коли оклигана земля
Тепло запарує після зливи,
Як мені озватись відтіля,
Відкіля озватись неможливо?