Бай-Гора

Може, й правда, що вона
Не така вже й дивна,
Але що не говори,
Та немає ще гори,
Щоб вона була мені
З Бай-Горою нарівні,
Бо на неї як зійду,
Все мені як на виду:
Рідна хата і Дінець,
І Зорі уже кінець,
Видно й далі від Дінця,
Де ні краю, ні кінця.
А надійде час колись
Вже її не брати вись,
Я їй крикну: "Бай-Гора!
Прощавай!.. Мені пора".
І одізветься мені
Лиш Луна у далині
І залише Бай-Горі
Догорання від Зорі.