А я поїду електричкою

Я дерево, я сніг, я все, що я люблю,
І, може, це і є моя найвища сутність.
Ліна Костенко

А я поїду електричкою
Туди, де станції нема,
І стану берегом над річкою,
І буду тихим, як зима.
І в тій зимовій загадковості,
Щоб не вважатися нічим.
І буде «снігу-снігу білого»,
Та він у серці весь розта
Від неспадівано набіглого,
Чого ніхто не пам’ята.
Унеможливиться уточнення,
Що головне, а що дрібне,
І по зимовому оточенню
Неначе березнем війне.
Відразу нібито розвидниться
І у собі, і навкруги,
І від тії невідповідності
Все стане на своя круги.