Живу, ні на кого не схожий

Адольф Романенко

Живу, ні на кого не схожий.
Все меншає друзів моїх.
Пісні мої - всі заморожені
Навіки в краях льодяних.

Я йшов від свого порогу
Шукати не золото й мідь.
Несли мене в Арктику ноги
Самого себе зрозуміть.

Та в пору, гіркішу від перцю,
Програлись усі бої.
І як розривалося серце -
То знають лиш вірші мої.

Останні зрікалися друзі.
В Гренаді мінявся режим.
А я все туливсь не в Союзі,
А десь біля нього тужив.

Я йшов ні на кого не схожий.
Ніде голови не клонив.
І там, де і зовсім не можна,
Надію останню ловив.