Ми губим від народження занадто

Володимир Шатровський

Ми губим від народження занадто:
Природність руху, погляду і слова
За незалежність і за право мати
Усе, що як по-справжньому, - полова.

Чомусь нас більше надбане хвилює,
Ніж втрачене - такі ми загадкові,
Як сонячні лунатики, - а ну їх!
Хіба не всі в житті ми випадкові?

Для доказу шукаєм щось кричуще:
Залить за шкуру чи задіть за кровне.
Нам щось би зрозуміти невмируще,
А нас містичне манить на загробне.

Ми двоїмось у спірках про замежність,
Пнемося в ерудовану заслугу,
Забувши очевиднішу залежність
Від долі, від товариша, від друга.

Що узріваєм, визнаєм і хаєм.
Усе, що любим, тут же і не любим.
Природно ми хіба що затихаєм,
І родимось - усе останнє губим.